Отже, Контакт. Це одне з центральних понять гештальту і один з основних інструментів. Коли ми говоримо про контакт у побутовому розумінні, то зазвичай маємо на увазі спілкування, взаємодію, стосунки. І це все так.
При цьому в гештальті контакт має дещо ширше розуміння, ширше значення. Контакт — це процес нашої взаємодії зі світом. Це процес на тій межі, де ми як особистості зустрічаємось з іншими, обмінюючись із зовнішнім середовищем.
Наша життєва енергія рухається назовні, до взаємодії зі світом. Вона завжди так рухається, бо ми, як біологічні істоти, запрограмовані на соціальну взаємодію. Ми потребуємо міжособистісних зв’язків, це одна з базових потреб людини.
Це, власне кажучи, спадщина від ссавців. Про це зараз багато наукових, нейропсихологічних досліджень. І це наша основна імператива — ми рухаємось до світу, ми рухаємось до Іншого.
І там, де ми зустрічаємось з цим Іншим, відбувається взаємодія, створюється стосунковий досвід, який потім інтегрується в нашу особистість або, буває, не інтегрується, а відщеплюється з якихось причин. Це вже залежить від конкретної ситуації.
І таким чином ми як особистості, ми як організм, створюємось, задовольняємо свої потреби, ростемо, розвиваємось, в контакті зі світом.
При цьому ми відкриваємось світу, щоб щось впустити і щось випустити, щоб відбувся певний обмін у взаємодії. Саме тут народжується новий контактний досвід.
І в цьому процесі ще важливо, щоб те, що створюється, не було токсичним. Тобто якщо ми впускаємо щось токсичне, то це створює складний досвід, який впливає на наше подальше життя.
Важливо, щоб цього нового досвіду було не занадто багато. Тому що є дві основні важливі тенденції, які ми маємо враховувати: це і потреба у зростанні, і потреба у збереженні стабільності, цілісності. Тобто щоб якийсь новий досвід нас не зруйнував, не «поглинув», а щоб він у такий спосіб доєднався — якимось шматочком — і щось в нас добудував або щось змінив.
І таким чином ми весь час, з перших днів, з перших хвилин свого життя перебуваємо в постійній взаємодії. І впродовж усього життя. Спочатку це взаємодія з мамою і значущими дорослими, які нас оточують. В цій взаємодії створюється багато-багато разів стосунковий досвід, з якого поступово складається база нашої особистості.
Коли, наприклад, дитина з мамою щасливо сміються, взаємодіють у любові — знову, знову, знову — такий досвід поступово складає відчуття, що ми хороші, що нас люблять, що у світі є щось добре для нас. І це створює передумови для того, щоб ми до світу більше тягнулися з довірою. Далі в житті ми зустрічаємось із соціумом, з партнерами, з друзями. Ми далі формуємо свої досвіди, вони нашаровуються, створюючи певні пласти, способи бути в контакті, в стосунках.
У результаті постійного контакту, постійної взаємодії, створюється наша унікальна конфігурація психіки
Бо те, що відбувалося в контакті, стає частиною нас. І далі ми вже діємо, виходячи з того, який досвід накопичився, яким я себе переживаю.
Переживши певний досвід контакту, ми робимо висновки. Часом вони усвідомлені — і тоді це простіше, бо є доступ: от там мені було боляче, туди я не піду. Я таким чином себе регулюю.
Складніше, коли це неусвідомлені рішення. Коли щось сталося, і в нас або ще не було можливості це усвідомити, або це давно забулось. Але досвід контакту нікуди не дівається. І якщо контакт був несприятливий, тим більше якщо його було багато, то це формує підґрунтя до того, що я буду очікувати від світу чогось несприятливого, недружнього, загрозливого.
І це може мене зупиняти, обмежувати мої можливості в цій ситуації. Я можу навіть не доходити до контакту, якого мені хочеться, не перевіряти, бо з минулого досвіду я вже «знаю», що нічого хорошого там не буде.
І навпаки: якщо я стикався з тим, що мене зустрічали доброзичливо, я можу з’являтися вільніше. Наприклад, моя живість, активність. Якщо це колись не подобалось мамі чи близькому оточенню, і я отримав досвід, що такий я «не підходжу», що тоді відбувається?
Звісно, я не хочу знову наражатися на небезпеку відторгнення. Це боляче. І здоровою реакцією психіки стає захист. Психіка орієнтується на найгірший досвід контакту і діє так, щоб попередити нові можливі поранення. І вона починає нас обмежувати від контактів.
Наприклад, я починаю стримувати свою активність і не впускати її в контакт тут і зараз. Коли виникає імпульс щось сказати, запитати, запропонувати, я можу його зупиняти.
А якщо цей імпульс був зупинений ще раніше, глибше, то я можу взагалі не відчувати його. Я просто сиджу, мені нудно, немає енергії.
Насправді енергія є завжди. Питання в тому, чим вона зупинена, чому вона не тече до світу, до іншого, не з’являється на межі контакту зі світом.
Якщо я очікую, що мене присоромлять, засудять, покритикують, я це призупиняю. І тоді:
— по-перше, я маю менше можливостей задовольняти свої потреби
— по-друге, значна частина моєї особистості зупиняється.
Я ніби «зіщулююсь». Я втрачаю спонтанність, гублю зв’язок із частиною себе — більш живою, активною, творчою, яка може гнучко підлаштовуватись до середовища, шукати, що мені корисно, що мені хочеться тут і зараз.
Але енергія не зникає. За законом збереження енергії вона трансформується. Вона може ставати тривогою, гіперзбудженням або пригніченістю, соматичними симптомами.
Це проявляється у складнощах у стосунках, на роботі, в самооцінці. Мені складно щось запропонувати, проявитися, бути творчим. Я ніби призупинений. Бо я з якоїсь важливої своєї потреби не виходжу у контактну взаємодію зі світом.
Що в такому випадку робить гештальт терапевт?
Ми працюємо у співпраці з клієнтом. У гештальті клієнт — активний суб’єкт, а не об’єкт. Ми разом досліджуємо контекст життя клієнта, фон, досвід навколо його проблеми.
Часто ми занурюємось у глибші шари попереднього досвіду, дивимось, «звідки ростуть ноги». Бо те, як людина діє сьогодні, — це результат конфігурації її контактної взаємодії зі світом у минулому.
Коли клієнт починає усвідомлювати, з чого це витікає, — це перший крок. Усвідомлення — це лише одна частина.
Наступний крок — проживання, з’єднання з почуттями. Це може бути сум, злість, образа, сором. Це можуть бути переживання сьогоднішнього дорослого або «внутрішньої дитини», яка колись була відторгнута. Ми даємо цим почуттям місце. І це дає певне завершення тому, що колись не було прожитим і розділеним.
Але найцікавіший крок — це можливість створити інший досвід в контакті тут і зараз. Ми стаємо Іншим, який зустрічає клієнта інакше. З цікавістю, теплом, прийняттям. Не як терапевт із ролі, а як інша людина.
І тут починається магія контакту. Ми не знаємо, що народиться. Але коли ми дійсно глибоко, емоційно зустрічаємось, щось починає рухатись.
Енергія клієнта, яка була налякана і схована, починає виглядати. Бо ми, нагадую, насправді прагнемо до взаємодії. В контакті тут і зараз клієнт відчуває себе прийнятим. Це створює нову якість досвіду і формує нові нейронні зв’язки.
Комусь достатньо кількох зустрічей. Хтось потребує довготривалої стосункової терапії. Але поступово клієнт отримує нову внутрішню опору і може йти у світ трохи сміливіше.
Світ не завжди безпечний. Але часто він значно добріший, ніж наші фантазії.
Нові способи контакту з Іншим розширюють нашу цілісність, повертають «шматочки себе», дають більше стійкості.
Як сказав один мій студент: “Контакт, який пропонує гештальт-терапія, привносить світло в найтемніші закутки душі.”
Це подія глибокої людяності, коли ми не дивимось на клієнта, оцінюючи що треба змінити, а бачимо красу в тому, який він вже є, тут і зараз.
В контакті, в стосунках ми створюємо можливість для клієнта «бути», бути вже зараз прекрасним і достатнім. І розвиватись в умовах підтримки і любові.
І саме цього так бракує сучасному світу.